I довго я шукав живущоÏ води



Категории Володимир Свiдзинський ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/
1934р.

Оригинал Пам'ятi З.С-ськоï V I довго я шукав живущоï води. Аж повiстила менi дуплината верба: Живоï води нема на землi; А як зугарний дiйти, поспитай у сонця. I я знайшов неходженi дороги. Передався за гори з голубими верхами I вийшов на долину, де з кожноï скелi, З кожного каменя журкотiло свiтло. Там бавилися молодi веселки, Єднаючи семиполум'яним поясом Правi руки, пiднесенi вгору. Осторонь лежав кострубатий грiм, Схожий на викорчуваний зглибока пень. Мужнi грози нахилялися, як женцi, В'яжучи перевеслами жмутки блискавиць. Iз-за дерева випорснув побiгущий дощ I оббризкав мене з золотоï лiйки. Снiг лежав пухнастий, як росомаха, Лiниво витягши дебелi лапи. Я пройшов недалеко – вiн не звiв голови. На придолинку, в саду, я побачив сонце. В одежi, синiшiй вiд стиглоï ожини. Сонце спочивало на бiлому каменi, Серед ласкавоï заростi сон-трави. Я сказав несмiливо: Сонце, сонце! Удiли менi живущоï води, Бо моя пoдруга стала землею, I я не знаю, як ïï оживити. Сонце подумало й вiдказало сумно: Живоï води нема на землi, Та нема ж ïï i в великому свiтi. Я само посилало дiтей своïх По живущу воду в глибокi неба, Вони розiйшлись, i нiхто не вернувся, Тiльки гроби ïх свiтлiють в темрявi, Уже ж бо i я не в початку цвiтiння, Уже й менi невеликий час красувати, Тепер жовтiю, далi зчервонiю, А тодi умру, i стане тихо в свiтi. Вернися ж додому, не шукай пусто, Милоï дружини не сподiйся оживити. Сонце змовкло – i все засмутилось, Мужнi грози похилили голови, Веселий дощ зронив свою лiйку, Лiнивий снiг зiтхнув i зажмурив очi, А невiдущi веселки збилися на галявi, Як рiй наполоханих голубок. 1.ХII.
I довго я шукав живущоÏ води